Команда «Munkachband» дослідили професію «вишивальниця»

Відвідуючии музей прикладного мистецьва Закарпаття, ми також мали змогу дослідити професію «вишивальник ручної вишивки», яка є однією із найдавніших в Україні. Вишивальник ручної вишивки займається оздобленням  виробів  - це і  серветки, рушники, білизна, одяг і ще ми  побачили різні  види  вишивальних швів.  Вишиванням традиційно займалися практично у кожній українській сім'ї.   

Щоб створювати красиві вироби, вишивальник повинен знати історію і традиції народної вишивки, типові узори для вишивання, види різних швів, послідовність їх виконання. Професія вишивальника багато в чому подібна до професії художника. Відповідно до тканини вишивальник добирає колір нитки, голки.  Вишивальник має мати   гострий зір,  повинен вміти не лише замальовувати схеми для вишивання, а й створювати нові, свої власні візерунки.

Сьогодні на багатьох великих  швейних   підприємствах  нашого  міста, що виготовляють одяг, білизну, оздоблення виробів вишивкою виконують за допомогою швидкісних машин та автоматів. Не дивлячись на це, праця вишивальника ручної вишивки не втратила своєї важливості. Вона надалі залишається цікавою і неповторною. І ми це побачили і зачарувалися красою неповторних орнаментів!  Тому ласкаво просимо до музею прикладного мистецтва Закарпаття, щоб на власні очі переглянути ручні витвори мистецтва.

Команда «MunkachBand» дослідили професію гончаря.

Як твориться краса»

  В музеї  прикладного мистецтва ми переглянули гончарські вироби і  дослідили  професію «гончаря», яка є однією із найдавніших в Україні. Хто з нас не любить красивий посуд із самобутнім дизайном! Особливо якщо він зроблений руками майстрів, які знають традиції від діда-прадіда. Гончар – професія давня, і в Україні це ремесло було поширене у всіх регіонах і також в нашому, оскільки наша країна може похвалитися покладами різної глини, яка використовується для виробництва керамічного посуду і всіляких дрібничок. І зараз живі традиції славетних гончарів.

Сьогодні ми розповімо вам про них, де можна подивитися, як роблять посуд на гончарному колі, спробувати себе в цьому ремеслі та придбати цікаві вироби і милі дрібнички з глини. Гончарство - це  давнє ремесло, і виникло воно ще в епоху неоліту. Розвивалося там, де була сировина для промислу – глина, і територія України для цього благодатний край. Особливого розквіту гончарство на Україні досягло в епоху трипільської культури. Спочатку глиняні вироби ліпили вручну і обпалювали на відкритому вогні або в звичайних печах. Все кардинально змінилося після винаходу гончарного кола. Груба ручна робота змінилася, розвинулося ремесло гончарів, яке удосконалювалося від століття до століття, ставши справжнім мистецтвом. Люди навчилися робити багато виробів з глини, це не тільки посуд, але і різні сувеніри, прикраси, іграшки, кахель . Але насправді ремесло гончара   не з простих, і щоб створювати красу зі звичайної глини, потрібно роками наполегливо працювати, удосконалюючи майстерність.Є у керамістів і особливі секрети. Починаються вони із заготівлі глини. Ще здавна, добувши її на глинищі, залишали «дозрівати», перемішуючи лопатою та поливаючи водою, щоб вона стала пластичною. Вважається, що деякі види глини потрібно тримати на відкритому повітрі рік-два перед використанням, тоді  поліпшуються їхні  властивості, а  глину для порцеляни витримували в спеціальних ямах десятки років. Гончарні вироби можуть бути натурального кольору, а для прикрашання перед випалом наноситься ангоб – покриття з рідкої глини. Ангоби бувають у природі різних кольорів. Також у глину могли додаватися барвники. По ангобу можна наносити рельєфний малюнок. Характерними прикрасами є смужки, джгути різної форми.  

На сьогодні гончарство, як і інші кустарні промисли, дещо відійшло в минуле. Але все ж у регіонах, де воно було поширене, і зараз є продовжувачі традицій. Сьогодні це скоріше мистецтво, ніж промисел. Кожен регіон гончарства мав характерну техніку та відмінні риси, за якими можна було визначити походження того чи іншого виробу. На сьогодні можна знайти чимало пропозицій з навчання стародавньому ремеслу гончара. Ми зрозуміли, що  творити красу – це чудово, і ніколи не пізно відкрити в собі талант. Давні традиції треба підтримувати і розвивати.  Нас не відгородили від краси гір, річок, лісів і неба, наше око все ще милує геніальна краса  нашої Закарпатської природи, то для чого робити вигляд, ніби ми розучились захоплюватися красою виробів народних  умільців!

Команда «MunkachBand» дослідили професію «ткаля»

    В музеї прикладного мистецтва ми, команда «MunkachBand», мали можливість ознайомитись з прядильно-ткацькими знаряддями, кам'яними  і глиняними  тягарцями  для натягування основи. Дослідивши ці знаряддя, ми зрозуміли,   що процес виготовлення текстильного полотна неможливий без такого фахівця як ткач. Ця професія, яка виникла ще кілька сотень років тому, до цих пір є однією з найбільш затребуваних. Ткацький верстат за період свого існування пройшов складну еволюцію. У першому самому примітивному пристрої, нитки у верхній точці прив’язували до гілок дерев, а внизу кріпилися кілочками до землі. Пізніше з’явилися верстати з рухливим човником. Винахід вивело прядіння тканин на рівень фабричного виробництва. В далекі часи ткацтвом займалися переважно чоловіки. Така гендерна приналежність професії обумовлювалася складністю роботи на верстатах: ткачу доводилося довго сидіти на одному місці, уважно стежити за рівнем натягу нитки і вручну регулювати її подачу. З появою вдосконалених ткацьких машин, пристрої яких стали застосовуватися механічні вузли, робота ткача стала менш праце затратною  Відразу підвищилася швидкість прядіння і продуктивність. Тепер ткацькі машини – це автоматизовані пристрої, в яких механічний ручний працю зведено до мінімуму. Завдяки цьому, професії стали навчатися і жінки.  

Сучасна ткаля – це фахівець, який обслуговує кілька верстатів, стежить за їх безперебійною роботою. Досвідчений ткач може тільки по звуку верстата визначити, в якому стані знаходиться машина, чи потрібна їй додаткове регулювання або необхідний ремонт. Висококваліфікований працівник ткацького цеху повинен володіти такими навичками:мати гарний зір,і мати  розвинену моторику пальців. Ми побачили унікальні вироби,  які несуть у собі життя і побут нашого народу. І вони всі створені з насолодою, любов’ю, бо ткацтво  – це мистецтво!

Команда «MunkachBand» пропонує туристам відвідати музей

прикладного мистецтва  Закарпаття

       Сьогодні, наша дружня команда «MunkachBand» проклала свій туристичний та дослідницький шлях до музею прикладного мистецтва  Закарпаття, який створений на базі Мукачівського гуманітарно-педагогічного  коледжу. Нас привітно зустріла та провела пізнавальну екскурсію Олійник Вікторія Вікторівна – доцент кафедри суспільних дисциплін  та фізичної культури Мукачівського Державного Університету, науковий  працівник музею.

Переступивши поріг музею, ми  побачили фантастичне багатство оздоб, неповторну  красу  творіння людських рук, одяг, ткацтво, вишивку, мережки,  прикраси та побутові речі та багату фантазію. Музей було створено 2004 року шляхом об'єднання двох музеїв — музею прикладного мистецтва з музеєм етнографії та освіти. В музеї представлені предмети побуту — вироби з дерева, гончарство, ткацтво та лозоплетіння, предмети праці — ткацький станок, прядки. В музеї також зберігається науково-методична література та інші матеріали. Серед них: навчальні посібники, монографії, наукові збірники, програми конференцій, каталоги виставок, фотоальбоми тощо. Загальна кількість експонатів музею — 411 одиниць.

Кожна річ експозиції в музеї є унікальною: орнаменти, техніка виконання та вишиті мотиви не повторюються, вони унікальні! Переважна більшість вишитих виробів пошиті із білого домотканого конопляного або фабричного полотна, прикрашені як рослинним, так і геометричним орнаментом; вишиті хрестиком чи гаптовані, поліхромні. Відносяться до початку ХХ століття. Значний інтерес привертають вишиті рослинним орнаментом жіночі сорочки з білого полотна. В музеї коледжу експонуються застиглі  в речах красоти нашого унікального краю.

Музей прикладного мистецтва – це одне з тих місць, які варто відвідати кожному туристу, який завітав у наше чудове місто Мукачево. Тут можна знайти велику кількість цікавих експонатів. Навідавшись в цей музей, мандрівник не тільки дізнається багато нового про прикладне мистецтво, а й отримає можливість насолодитися роботами талановитих майстрів. Ця екскурсія надихнула  нас на творчість! Запрошуємо і Вас відвідати музею прикладного мистецтва !

«MunkachBand» про церкву

святого Дмитра у с.Вільховиця

Храм у селі Вільховиця Мукачівського є цікавим представником карпатської школи храмобудування. Дістатись до церкви дуже просто - у Чинадієві їдемо на міст через Латорицю, далі ще метрів 300 і праворуч бачимо храм Святого Дмитра. Церкву збудовано з дубових колод у XVII сторіччі в сусідньому селі Бистриця, а коли там постала на початку ХХ сторіччя мурована церква, дерев'яну перенесли 1910 року до Вільховиці. Як це часто бувало при перенесеннях, церква зазнала перебудови: спрощено форму башти і завершення, змінено перекриття над навою та вівтарем, зрізано кронштейни піддашшя на західному фасаді бабинця, розширено отвори вікон. Та споруда зберегла найголовніше — архаїчний вигляд видовженої нави з п'ятигранним вівтарним зрубом. Особливої уваги заслуговує одвірок, збудований з широких тесаних плах у стародавньому стилі. Верхню частину одвірка вирізано фігурною аркою. Весь одвірок вишукано декоровано прадавніми символами сонця — та «соняшниками». По внутрішньому краю насічено скупий орнамент. В інтер'єрі цікавим є фігурний прохід з бабинця до нави. Колись церкву прикрашав старий іконостас з образами місцевих іконописців XVII сторіччя, але його демонтували. Церква й досі діюча. В ній справляють богослужіння, весілля, обряди та поховання.

«MunkachBand» проклали свій туристичний шлях 

до прадідівської слави - церкви святого 

архтистратига Михаїла»

Сьогодні ми проклали свій туристичний шлях до Церкви святого архтистратига Михаїла в мікрорайон Підгоряно, памятку 1898 року. 

Перша згадка про село, яке тепер є частиною Мукачева, походить з 1389р. У XIV ст. князь Ф. Корятович збудував у Підгорянах, на Сорочій горі, жіночий монастир, залишки якого видно донині. У 1657 р. село і дерев’яну церкву знищили загони польського князя Любомирського. На початку XVIII ст. церкви в Підгорянах не було і вірники ходили до церкви в сусідні села Куштановицю та Буковинку. Зберігся запис 1704 р. про те, що на ділянці Василя Юрканича без дозволу поміщика збудували церкву. У 1728 р. село стає власністю сім’ї графа Ф.Л. Шенборна, який того ж року розпочав будівництво дерев’яної церкви та інших споруд. У 1733 р. згадують священика Данила Підгорянського та дерев’яну церкву св. Михайла з вежею і двома дзвонами. У 1798 р. йдеться про нову дерев’яну церкву. А 2 червня 1868 р. біля гарної старої дерев’яної церкви благочинний Віктор Ляхович посвятив наріжний камінь під будівництво мурованого храму центрально-купольного типу, в якому молитимуться греко-католики.

Храм будували за допомогою графа Шенборна за священиків Олексія Грибовського та Емануела Гудакі. За спогадами місцевих жителів, землю для церкви дав Іван Бучина. Будівельниками працювали італійські майстри, декілька з яких, зокрема Пеззано, залишились у Підгорянах. Художнє оздоблення виконав відомий художник Іван Рошкович, а іконостас та вівтарі вирізали місцеві майстри, навіть припускають, що серед них міг бути майстер на прізвище Махлинець. Храм повністю закінчили в 1898 p, хоча кажуть, що над входом була дата 1905 р. У одній з церковних книг є запис про збори 6 травня 1927 р., на яких вирішили будувати нову дзвіницю, бо церковна вежа не витримувала ваги дзвонів. Ділянку для дзвіниці збиралися виміняти в Стефана Малярчика, а план споруди виконав мукачівський будівельник Вацлав Нові, але дзвіницю так і не спорудили.У 1936 р. бляхар Крамер перекрив купол, а майстри Керечан та Кугл провели ремонт церкви.У радянський період стінопис Рошковича, на жаль, перемалював О. Селіванов. Оригінальними, очевидно, залишилися орнаментальні мотиви на арках склепінь. У кінці XIX ст. перед храмом стояла зі смаком зроблена дерев’яна каплиця своєрідної форми, зображення якої розповсюджувалося в численних малюнках, а перед нею розгорталася справжня виставка святих образків та розп’ять. Церква в Підгорянах це справжнє диво. Побачивши її раз, Ви вже ніколи не зможете її забути - настільки вона незвичайна.

Команда «MunkachBand» про родзинки баз відпочинку

Тварини – це завжди хіт аудиторії, особливо міської. Це дуже цікаво. Численні дослідження психологів підтверджують, що спілкування з братами нашими меншими впливає на нас позитивно. У багатьох готелях і садибах зеленого туризму у нас є свійські тварини – корови, кози, коні, кролики, птахи. Дехто облаштовує зоокуточки із дикими тваринами, подекуди навіть екзотичними. Наша команда «MunkachBand» мала можливість на власні очі побачити цих тваринок у санатріях Мукачівщини та приватних садибах. Це і санаторій «Карпати», страусина ферма у с.Павшино і багато інших зон відпочинку про які ми згадували раніше. Тож не забудьте прокласти свій туристичний шлях до живих куточків наших баз відпочинку.

«Сезон грибів. Приїжджайте і відпочивайте

на Мукачивщині»

Як гарно відкривати для себе нові місця. Дізнаватися їх таємниці і бути причарованим їх красою. Як гарно мати щось маленьке, але в ту ж мить - дуже велике в серці і в своїй душі. Так і ми. Ми, ті хто полюбили Мукачево та Мукачівщину із самого дитинства. Якщо Ви не знаєте з чого розпочати своє знайомство з нашим краєм, тоді Ви потрапили за адресою. 

Наші ліси можна по праву назвати ідеальною локацією для оздоровлення. Свіже гірське повітря, чиста вода, цілющі трави і наявність умов для активного відпочинку сприяють тому, що дорослі і діти тут повністю відновлюють свої психічні і фізичні сили, покращують імунітет, зміцнюють здоров’я. Чудовою формою активного відпочинку являється збирання грибів у лісах. Як тільки тут починається сезон дощів – сезон грибів теж у розквіті. У наших лісах налічується понад 300 видів грибів, найсмачніші серед яких білі гриби. Збирання грибів захоплює нас азартністю, екстремальністю. Крім того, коли ми вирушаємо збирати гриби на зиму, то поєднуємо приємне з корисним, що робить процес збирання змістовним і захоплюючим. Для нас, команди «MunkachBаnd» пора грибів у горах дозволяє отримати нові враження, відкрити для себе раніше невідомий світ лісу, відчути єднання з природою і черпнути позитивну енергію, що допомагає отримати новий сенс життя, позбутися накопленої втоми.

Коли збираємо гриби, то це для нас прогулянка, активний рух, що благотворно впливає на здоров’я. А ще у процесі збирання ми знайомитися і спілкуємося з місцевими жителями, дізнаємося про особливості їхнього життя і культури.

Команда «MunkachBand» про щорічний

фестиваль квітів "Кохання у Сент Міклош"

Кожної весни Асоціація українських флористів презентує унікальній квітковий фестиваль, що став продовженням європейської культурної ініціативи по оформленню середньовічних замків. І такий таємничий замок «Сент-Міклош» знайшовся в Чинадієві, в котрому ми побували недавно і вже вам розповідали. 

Неймовірний замок у смт. Чинадієво сповнений таємничих легенд. За час існування цієї споруди тут було безліч господарів. Але найцікавішою постаттю серед них була Ілона Зріні - незвичайної краси жінка, про яку писали: «шкіра її обличчя – як пелюстки троянд…». 

Ілона Зріні - політична діячка, відома, як хоробра захисниця замку Паланок, єдина у світі жінка за всю історію людства, нагороджена грамотою атнаме. Така нагорода видавалась турецьким султаном лише чоловікам за мужність. «Ця жінка послана Аллахом тим невірним псам, щоб показати, як треба воювати і захищати» — сказав султан, який нагородив Зріні. Саме у Чинадієвському замку Ілона зустріла своє кохання - молодого графа Імре Текелі. Почуття були настільки палкими, що жінка обрала між владою і коханням друге, за що була жорстоко покарана. Роман із повстанцем привів її до в’язниці, вона була пострижена у монахиню.Пізніше, вже у засланні, Ілона зустрінеться зі своїм коханим. До смерті вони житимуть разом, але далеко від рідної землі.

Нині, завдяки зусиллям художника та доброго генія замку Йосипа Бартоша, Чинадієвський замок став культурним магнітом місцевості, духовним та мистецьким центром.

Тому зовсім невипадково, що саме у цьому легендарному Закарпатському замку проходять фестивалі квітів "Кохання у Сент Міклош", організовані Асоціацією Українських флористів. Команди кращих флористів України демонструють свій талант та розповідають мовою квітів про вічне - гармонію, кохання, добро. Тут ви можете помилуватися заквітчаним замком та відчути надзвичайну атмосферу почуттів, пронесених крізь віки. Квіткові інсталяції заповнять кімнати замку ароматами та історіями. Ці квіткові щорічні фестивалі є доказом непорушної істини, що людина не може бути людиною без краси і ми віримо, що мистецтво флористики змінює світ на краще! 

Запрошуємо і вас навесні помилуватися заквітчаним замком!

  «Роботи талановитої художниці»

 

В Чинадіївському замку «Сент Міклош» ми, команда «MunkachBand» побачили роботи Тетяни  Бартош – талановитої  жінки,   мисткині  – писанкарки, котра отримала авторське свідоцтво на виготовлення шкрябанок – проваривши кілька годин курячі яйця в цибулинні, вишкрябує на них малюнки загнутим лезом для гоління та голкою. На один витвір витрачає від тижня до місяця. У колекції, виставленій в замку, понад 10 робіт. Решту – роздарувала чи продала. Найвідоміші з робіт – копії картин Леонардо да Вінчі "Монна Ліза", Рембрандта "Портрет старої".  Шановну туристи, коли будете на Мукачівщині, то  завітайте до Чинадієва, побувайте в замку -  унікальній  пам'ятці  архітектури XIV—XIX століть.

«Сакуровий туризм»

Ми, команда «MunkachBand» прокладаємо далі свій туристичний шлях! Хоч трохи дивно, але ми сьогодні хочемо поділитись з Вами світлинами з рожевими квітами сакури, які вкрили кілька гілочок в листопаді. Це дерево сакури квітне кілька разів на рік, цвітіння у холодну пору року дещо скромніше за цвітом, ніж весною та все ж воно є! Саме це дерево сакури вже не раз привертало увагу мукачівців та туристів, адже квітне воно тоді, коли йому заманеться. Воно випускає квіти по кілька разів на рік. Цього року воно вперше заквітло ще 21 березня. Хоча біологи пророкували дереву швидку загибель, воно продовжує радувати містян і туристів. Уперше восени цвіт на дереві помітили ще в 2013 році, саме тоді він був найряснішим. Відтоді сакура зацвітає восени щороку. 

Сакуру вже досить давно вважають візитівкою Закарпаття. Адже лише у нас щовесни зацвітають тисячі сакур раніше, ніж будь-де в Україні. Саме це і приваблює останні роки велику кількість туристів.

Вважається,що найбільше сакур у двох містах – Ужгороді та Мукачеві. Існує навіть щось на кшталт змагань у тому, в якому місті зацвіте перше дерево, вуличка якого міста найбільш убрана у сакуровий цвіт, куди приїде найбільше туристів, тож і ми запрошуємо вас весною побачити цвіт чарівних сакур в нашому місті Мукачево !

Команда «MunkachBand» прокладає туристичний

шлях до «Троянди Карпат» !

Ми сьогодні проклали туристичний шлях до готельного комплексу розташованого на місці мисливського палацу австрійського графа Шенброна, який за своєю архітектурою нагадав нам його осучаснену копію. "Троянда Карпат" оточена неймовірною природою, яка тішить око в будь-яку пору року: величні гори, вишукані сади та водойми.

Готельно-відпочинковий комплекс «Троянда Карпат» гармонійно поєднав європейський сервіс та цілющий закарпатський клімат і дав підстави називати «Троянду Карпат» ідеальним місцем для повноцінного сімейного та компанійського відпочинку, який наситив нас позитивними емоціями, наповнив життєвою енергією та додав нам творчого натхнення! 

Також ми дослідили професію покоївки, бо вважаємо Мукачево, привабливим містом для туристів, і тут готельний бізнес стає щоразу актуальніший. І одна з найзатребуваніших професій у цьому бізнесі – покоївки. Бо ідеальна чистота та затишок – найважливіший показник престижності закладу. І саме бездоганна робота цих працівників, одна з ознак успішного готелю. А хороша працівниця ніколи не залишиться без роботи. Щоб стати професіоналом, не обов’язково мати освіту. Головне – бажання навчатись та працювати. Немає у цій професії вікових обмежень. Професійно важливі якості цієї професії - акуратність, моторність, витримка, уважність, комунікабельність і чесність.

Команда «MunkachBand» прокладає туристичний шлях до Синяка — бальнеологічного та гірськолижного курорту»

Далеке й близьке, здавалося б, знайоме і в той же час невідоме, всього годинка на автомобілі і ми вже доїхали до Синяка – мальовничого села, яке знаходиться у воронкоподібній улоговині в самому серці Вулканічних Карпат. Blaubad назвали цю місцевість і своє поселення німецькі переселенці з Богемії, яких для роботи у лісовому господарстві переселив на Мукачівщину на початку 19 ст. тодішній власник домінії граф Шенборн-Бухгейм. Угорці ж називали її Кікешфюред. Синяк є однією з найстаріших здравниць Закарпаття. Згадки про лікувальні властивості місцевої мінеральної води зустрічаються ще у хроніках 1783 року. У 1834 році за розпорядженням Філіпа Франца фон Шенборна-Бухгейма тут встановлюють кабінки для прийому мінеральних ванн. Чутка про це швидко розповсюдилась і з 1837 розпочалося будівництво готелів для бажаючих лікуватися. Невдовзі після закінчення Першої світової війни тут вже був відомий у центральній Європі санаторій. Дістатися його можна було як автомобілями, так і вузькоколійною залізницею, збудованою у 1922 році аж до державного пралісового заказника під горою Середній Верх. У 1936 році останній з "закарпатських" Шенборнів Георг-Ервін збудував тут комфортабельну купальню, будівля якої збереглася й дотепер. На горі Синяк в однойменному селі розташований красивий санаторій «Синяк» відомий далеко за межами України - тут лікують захворювання опорно-рухового апарату, нервової та кістково-м'язової систем. У Закарпатті налічується більше 400 цілющих джерел, але тільки воду джерела на території курорту «Синяк» назвали «синьої» із за гарного синього кольору. 

Ми мандрували головною вулицею села, яка є своєрідним «хресним шляхом", піднялися на так звану "Швабську Голгофу" – вершину гори, де встановлені високий дерев’яний хрест з розп'яттям і фігурою Богородиці. І перша наша зупинка – біля статуї Богоматері бідних, привезеної з бельгійського міста Баннё, де в 1933 році були явлення Діви Марії. У стоп фігури б'є фонтанчик із смачною джерельною водою. 

Гірський масив Синяк в Карпатах радує око туристів своєю незвичайною природою: тут є великі масиви хвойних дерев і гірські річки, з великою кількістю риби. Гірська річка Синявка славиться кількістю форелі, яка в ній живе. Завдяки хвойним деревам, якими так багата гора Синяк - повітря тут особливо чисте і володіє високим ступенем іонізації. У лісопарку можна зустріти крім хвойних порід, такі дерева: граб, бук, береза, ялиця. Любителі збирати ягоди зможуть наповнити свої кошики: ожиною, малиною, суницею і чорницею. Грибники теж не залишаться без діла: в лісі і паркових зонах є багато грибів. 

Щодо клімату на горі Синяк, то він тут помірний: у міру тепла зима і не дуже спекотне літо. Сніг покриває гору до кінця грудня і тримається до середини квітня.

Гірський масив Синяк має кілька гірськолижних трас, причому різної категорії складності. На горі є два підйомники: 350 і 1200 метрів відповідно.

Гірський масив Синяк володіє розвиненою інфраструктурою , це і екскурсії, автостоянки, магазини, кафе, готелі, плавальні басейни, тренажерні та комп'ютерні зали. Що стосується визначних пам'яток, то ближче всього до гірського масиву Синяк знаходяться: замок Шенборнів, вежа Тамплієрів, де ми вже побували і запрошували Вас ! 

Ось і закінчилася наша мандрівка і на сьогодні наш маршрут ми успішно подолали !

Команда «MunkachBand» запрошує оздоровитися фізично та духовно у санаторію «Карпати» !

Ми вас запрошуємо до санаторію Карпати, одного з найпопулярніших санаторіїв у Закарпатті, розміщеного в мальовничому урочищі Берегвар, в долині ріки Латориця, у передгір'ї південного схилу хребта Українських Карпат на висоті 210 - 212 метрів над рівнем моря, в 16 кілометрах від Мукачева. Прикрасою санаторія є старовинний палац побудований наприкінці ХІХ століття, засновником і власником якого був австрійський державний діяч граф Фрідріх Шенборн, де наша команда вже побувала раніше. Палац оточує чудовий дендропарк з декоративним озером в центрі. На відстані 1000 метрів протікає гірська річка Латориця, в водах якої можно спіймати чимало видів риби: харіус, голавль, тисова мерена. Деякі види занесені в Червону книгу України. Тут унікальний м’який клімат, надзвичайне чисте повітря, насичене ароматами лісу, легкими аероіонами та фітонцидами в поєднанні з використанням мінеральної води "Поляна купіль", джерельної води "Карпатська" сприяють успішному лікуванню хворих з хронічними захворюваннями органів кровообігу, центральної нервової системи, вагітних з порушенням перебігу вагітності, з акушерською та екстрагенітальною патологією,тут покращують роботу органів травлення, сечовиділення, обміну речовин. Паркова зона, якою оточений санаторій Карпати, завжди цікава для туристичних груп, які приїжджають на екскурсію. Унікальне розташування, а також старовинний замок графа Шенборна - прекрасне місце для усамітнення з природою, а також для оздоровлення вашого організму.

Приїздіть та оздоровлюйтесь!

Мукачево: краса минулого і гордість теперішнього

Мукачево: краса минулого і гордість теперішнього

   Згадки про закарпатське місто Мукачево сягають аж 986 року. Це одне з найстаровинніших міст України. Воно приваблює мандрівників своєю охайністю, затишністю, винятково історичною спадщиною. Усе місто вкрите бруківкою, вулиці дуже різні: від широких у супроводі рядів дерев до вузьких «європейських».

        Головна принада Мукачевого — замок «Паланок», якого видно з будь-якої точки міста. З ним пов’язане саме становлення міста та його назва. Замок свого часу охороняв та контролював торгові та воєнні шляхи, тому й зведений на високому пагорбі. Таємничий, містичний, місцями недоступний, а через це ще цікавіший та привабливіший. Ось вона — краса минулого й гордість теперішнього. І дуже скоро наша команда «MunkachBand» вирушить вивчати одну з найкрасивіших історико-архітектурних пам`яток Закарпаття і запросить гостів та туристів в замок «Паланок»!

Капітан команди "MunkachBand" Ангеліна пробує себе в ролі "журналіста" та бере інтерв'ю у директора Закарпатського обласного центру зайнятості Ю.Фущича

Капітан команди "MunkachBand" Ангеліна пробує себе в ролі "журналіста" та бере інтерв'ю у директора Закарпатського обласного центру зайнятості Ю.Фущича

«Профікемпівці відвідали «Софіїн двір»

« Профікемпівці відвідали «Софіїн двір»

Інтерв'ю з виноробом Мукачівського району, переможцем фестивалю "Червене вино" Василем Анталовським

Інтерв'ю з виноробом Мукачівського району, переможцем фестивалю "Червене вино" Василем Анталовським

Інтерв'ю із головою Копинівецької сільської ради

Інтерв'ю із головою Копинівецької сільської ради

Інтерв'ю із пивоваром м.Мукачева Ганічкою М.М.

Інтерв'ю із пивоваром м.Мукачева Ганічкою М.М.

Трошки про наш виступ у м.Сваляві

Трошки про наш виступ у м.Сваляві

Сувенір на згадку про Мукачево.

Поради команди «MunkachBand»!

Взагалі, ми любимо мандрувати, шукати щось автентичне, таке, що доповнює уже відомі на сьогодні дані про минуле. Сувенірна продукція користується стійким попитом, особливо якщо розміщуються в місцях, де буває багато туристів. Етнічна тема завжди викликає інтерес у покупців і товари ручної роботи, дуже улюблені туристами в нашому місті. Ми вирішили поділитись із нашими читачами інформацією про те, де можна придбати креативні та цікаві сувеніри нашого міста. Отже, у Мукачеві Ви можете завітати до таких магазинів як «Калинка», «Souvenirs» та арт-салон «Святий Мартин», де можна придбати для себе обереги, кераміку, кавові сервізи, декоративну кераміку, гончарний мальований посуд, глечики, миски, горщики для квітів, картини, художній розпис по дереву, розписні вази, салатниці, кухлі, набори для сипких продуктів, розписні тарілки, картини професійних художників та аматорів. Всього кілька тисяч найменувань виробів закарпатських митців представлено в даних магазинах. І великою перевагою є те, що всі вони розташовані в серці нашого міста, поруч із пам’ятниками, будівлями історичного значення та памятками архітектури.

Відвідуючи ці заклади, ми не могли оминути професію продавця і разом з тим дослідити її. Це професія для тих, хто любить спілкуватися. На перший погляд, у цій професії немає нічого складного: не потрібно готуватися до уроків і перевіряти зошити, цілий день бити відбійним молотком, відповідати за життя людей — проте кожен день необхідно бути готовим до зустрічі з клієнтами, успішно презентувати свій продукт чи послуги. А це — певна перемога над собою, над своїми страхами. Необхідно вміти знаходити взаєморозуміння з покупцем, знати, як його завоювати, як донести до нього справжню необхідність товару, як боротися із втомою і негативними емоціями, як створювати ефективну рекламу своїх товарів та послуг, і в результаті – стати успішною людиною. Чесність, відкритість, комунікабельність — ось основні риси, які притаманні цій професії. Професія продавця — особлива. Вона вважається робітничою, але має творчий характер. Адже, крім професійної підготовки, необхідно мати знання етики і психології поведінки продавця. Враховуючи зміни в суспільстві, торгівля вимагає новітніх технологій, нових форм роботи. Людина, яка працює в сфері торгівлі повинна бути впевненою. Щоб бути впевненим, треба бути майстром своєї справи, знати свій товар — його особливості, характеристики, корисні властивості, переваги і т. д. Також такій людині варто вміти викликати довіру у покупця. Для цього потрібно мати хороший настрій, бути доброзичливим та охайно виглядати. Хороший продавець повинен вміти ставити запитання, щоб виявити потребу покупця в тому чи іншому товарі. Хороший продавець той, хто вміє розговорити покупця і ненав’язливо підвести його до думки про покупку!